| Summary: | У статті досліджено проблеми зловживання правом на початок проведення окремих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій без дозволу слідчого судді. Зловживання правом у кримінальному процесі розглядається як різновид правової, але неправомірної поведінки учасника кримінального провадження. При цьому, саме судовий контроль під час досудового розслідування - врівноважуючий чинник відносно повноважень сторони обвинувачення, зокрема й дискреційних. Звертається увага, що переважна більшість слідчий (розшукових) дій та негласних слідчий (розшукових) дій, пов'язаних із обмеженням конституційних прав і свобод особи, можуть проводитися виключно за наявності юридичної підстави – ухвали слідчого судді. Підкреслюється, що ефективне й оперативне виконання завдань кримінального провадження інколи неможливе або може бути суттєво ускладнене без вчасного початку, не допускаючи зайвого відстрочення. Свідченням цього є закріплення у Кримінальному процесуальному кодексі України окремих норм, якими гарантується можливість початку проведення деяких слідчий (розшукових) дій та слідчий (розшукових) дій за відсутності ухвали слідчого судді, однак за умови її подальшого отримання в межах наступного судового контролю. Йдеться про правові приписи, що закріплені у ч. 3 ст. 233 КПК та ст. 250 КПК. Наголошується, що ключовим компонентом в механізмі запобігання зловживанню стороною процесуальними повноваженнями, передбаченими ч. 3 ст. 233 КПК, ч. 1 ст. 250 КПК, є ретроспективний судовий контроль за умови його ретельності й змістовності, без формального підходу. Констатується, що задля забезпечення правової визначеності в питанні можливості проведення окремих СРД безпосередньо з метою унеможливлення втрати, пошкодження, знищення речових доказів, та НСРД – з метою запобігання вчинення або припинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, – доцільним убачається внесення деяких законодавчих коректив.
|
|---|