| Summary: | У статті досліджується проблема відкритості тлумачення. Враховано, що творчість Є. Ерліха взагалі і провідна ідея його норм для вирішення актуалізує питання того, що можна назвати претензією методу на чесність. У підсумку норми для вирішення є баченням Є. Ерліхом того, як ця претензія може бути задоволена. Для сучасної української правової дійсності питання і про те, що таке претензія на чесність, і про те, що таке норми для вирішення, залишаються відкритими питаннями. Кроками до такої мети визначеної у дослідження є відповіді на два питання: по-перше, що таке претензія методу на чесність, і, по-друге, як норми для вирішення виконують функцію засобу задоволення цієї претензії. Відповідь на ці питання зводиться до того, що абстрактна претензія методу на чесність – це пропагована Є. Ерліхом вимога визнання вільного правознаходження. Гіпостазованим суб’єктом такої претензії є юридичний метод, адресатами – суддя і/або професор, а засобом – норми для вирішення (конфліктів). В узагальненій формі претензія методу на чесність – це передусім вимога відкритості тлумачення у разі наявності прогалин в законі і/або праві.
Норми для вирішення є передусім засобом заповнення прогалин в процесі вільного правознаходження praeter legem, а також виправлення помилок у разі вільного правознаходження extra, в т.ч. contra legem. Заповнення прогалин і виправлення помилок відбувається у формі зважування інтересів (Є. Ерліх), принципів (Р. Алексі), які спрямовані на формування потенційно загальної правової норми, під яку можна субсумувати обставини справи, тобто орієнтовані на створення норм для вирішення. Норми для вирішення хоч і мають казуальне походження, але виходять за межі тієї справи, в рамках якої вони виникають. Останнє пояснюється вимогою формальної справедливості у судочинстві, яка полягає в тому, що за однакових умов до суб’єктів права потрібно ставитися однаково.
|
|---|