ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ ПРОПОРЦІЙНОСТІ У СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ
Сучасна концепція реформування процесуального законодавства в Україні поставила перед правозастосовними та право реалізаційними органами ряд задач щодо плавного переходу від нормативно-актного до прецедентного методу застосування права. Причому, така позиція прямо закріплена у процесуальному законо...
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University».
2021-08-01
|
| Series: | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/232292 |
| Summary: | Сучасна концепція реформування процесуального законодавства в Україні поставила перед правозастосовними та право реалізаційними органами ряд задач щодо плавного переходу від нормативно-актного до прецедентного методу застосування права. Причому, така позиція прямо закріплена у процесуальному законодавстві України, зокрема у ч. 4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, в якій зазначається: - «Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права» [1]. Саме цією статтею Цивільного процесуального кодексу України законодавець опосередковано зобов’язує судові органи України при вирішенні справ у судах використовувати як норми міжнародного права (в особі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї), так і судові рішення Європейського Суду з прав людини, які виражаються у практиці цього суду при розгляді справ даною міжнародною судовою інституцією.
Саме положення вище згаданої статті Цивільного процесуального кодексу України декларує фактичний перехід від правил нормативно-актної процедури застосування права, до принципів прецедентної правової системи, де джерелом права є не лише нормативно-правовий акт, а й рішення суду.
Важливою умовою правильного застосування норми права чи судового рішення є правильне тлумачення правової норми, або ж і цілого нормативно-правового акту, а також судового прецеденту. Тлумачення правових норм передбачає поєднання об’єктивного та суб’єктивного, і залежно від цілей інтерпретації у цьому процесі відповідно співвідносяться між собою дві його стадії – з’ясування та роз’яснення. І якщо процес тлумачення має за мету лише розуміння інтерпретатором змісту правової норми, тоді з’ясування – самостійний процес пізнання. Коли ж метою є доведення змісту правової норми до третіх осіб, то з’ясування та роз’яснення становлять стадії (етапи) єдиного, нероздільного процесу. Такий процес притаманний усім видам правової діяльності – правотворчості, правореалізації, правозастосуванню, систематизації та правовому вихованню а у правовому суспільстві тлумачення юридичних норм є стабілізуючим чинником процесу регулювання суспільних відносин, сприяє підвищенню ефективності правових норм, зміцненню законності, захисту прав людини і громадянина [2, с. 5-6].
|
|---|---|
| ISSN: | 2307-3322 2664-6153 |