| Summary: | Аналізується творчість мультимитця Михайла Жука (1883–1964), як учасника угруповання «Музагет» (1919) та автора, що рухаючись поміж біфуркаційними точками свого часу, вплинув на розвиток української культури першої половини ХХ ст. Окреслюється специфіка діяльності модерністського товариства у контексті тогочасних історичних обставин та особливості видання мультижанрового альманаху «Музагет». Характеризується внесок М. Жука у функціонування об’єднання. Розглядається його музагетівська поезія. Зокрема, у вірші «Крила» декодуються металогічні компоненти, що забезпечуються живописними і музичними ремінісценціями. Драматична поема «Ніч осіння», що синтезує поетичний, музичний і драматичний наративи та складається з кількох відмінних за тональностями «музичних» частин, аналізується як зразок квазісимфонії. Простежується інтертекстуальна взаємодія тексту «Ніч осіння» із «Фаустом» Й. В. Ґете, що постає його герменевтичним ключем. В імпресіоністичному оповіданні «Етюд» інтерпретується зображення акту творчості, «інтродукції мрійності», гармонії через абстрактну образність і метафору сліпоти у двосвіті митця. В оповіданні «Смуток» на ґрунті тематики кризи сімейних стосунків концептуалізується інтермедіальна проблема гармонії, пов’язаної із голосом, звуком, слуханням, діалогом, мовчанням і паузами. Зазначається, що аудіальна рецепція персонажа суголосна з його внутрішнім розфокусованим станом. Аналізується рецензія М. Жука на книгу В. Ярошенка «Світотінь» (1918), головними критеріями у якій для критика буули збереження власної поетичної ідентичності (шляхом уникнення впливу «іншого»), назва і жанрово-композиційна організація книги. Зазначається, що у розміщених в «Музагеті» портретах П. Тичини, Д. Загула, Ю. Меженка відтворено не лише обличчя митців, але й особливості характеру, їхню інакшість, ідіостилістичні домінанти. Висновується, що творчий метод М. Жука як мультиталанта, ґрунтується на наскрізній інтермедіальності та синергії мистецтв, що постає не прийомом, а іманентною рисою. Гармонійна єдність кількох мистецьких компонентів тексту нерідко інспірує синестезію – здатність реципієнта воднораз візуалізувати, чути, відчувати його тексти.
|
|---|