| Summary: | У статті в контексті запропонованого в науці авторкою нового датування Софії Київської 1011–1018 рр. актуалізовано концептуальну проблему апогею розвитку давньої Русі-України. Авторка доводить, що цей історичний феномен притаманний добі Володимира Великого, а не Ярослава Мудрого. З цією метою проаналізовано найдавніші софійські графіті 1015 і 1019 рр. Нове прочитання цих графіті за методом комплексного каузального підходу дало змогу чіткіше зрозуміти сфальсифіковану в літописах конкретну історичну ситуацію, яка зумовила їх появу. Атрибутовано автографи Володимира (Василія) Великого і його сучасника – візантійського архонта Никифора Ксифія, виконані ними у 1015 р. Це найдавніше маркування факту існування в цей час Софії Київської як уже побудованого і розписаного фресками храму, який Володимир прагнув завершити до своєї смерті. Існування Софії в другому десятиріччі ХІ ст. підтверджують також раніше досліджені графіті 1019 р., які належать княгині Олісаві – матері Святополка І – та його оточенню, а також дружинникам новгородського посадника Коснятина Добринича.
|
|---|