| Summary: | Сучасний світ вже не перший рік говорить про можливість ведення бойових дій у кіберпросторі. Це сталося після 2010 року, коли на прикладі Ірану світ побачив що шкідливе програмне забезпечення може здійснити суттєвий вплив на дійсність та зупинити процеси, що відбуваються у реальному світі. Наразі навіть розроблено регулювання щодо того, яким чином ці кіберпротистояння мають відбуватися та за якими правилами здійснюватися (маються на увазі теоретичні розробки які закладені у першому та другому Талліннських керівництвах).
В Україні процес нормативно- правового регулювання саме питання забезпечення кібербезпеки держави почався достатньо пізно – у 2015 році, коли була прийнята Стратегія забезпечення кібербезпеки України. Розвиток питань врегульованих цієї Стратегією відбувся ще у кількох законах та інших нормативно- правових актах. Але, на жаль, існуюче нормативно правове регулювання не дає відповіді на дуже багато питань, з якими українське суспільство може зіштовхнутися у сферу панування інформаційних технологій та інтернету речей.
З 2014 року Україна перебуває у стані збройного конфлікту з агресором- Російською Федерацією. За ці роки українське військо навчилося стійко обороняти кордони та стримувати натиск агресора, але існує нове, ще незвідане поле бою – кіберпростір. У зв’язку з цим, питання порядку надання відсічі будь якому агресору у кіберпросторі є актуальними та такими, які вимагають вивчення.
У статті буде розглянуто основні положення нормативно - правового регулювання здійснення кібероборони в Україні, та теоретичний порядок проведення дій з кібероборони. Визначено основні проблемні питання законодавчого регулювання, які перешкоджають оперативно та коректно здійснювати відповідь на кібератаки проти України.
|
|---|