| Summary: | Метою статті є аналіз парадигми урбаністичних досліджень, що склалась на межі ХХ–ХХІ ст. в роботах західних фахівців, та визначення можливості її застосування для вітчизняних досліджень. Методологічно автор спирається на доробок манчестерської соціологічної школи, яка результативно використала концепти акторно-мережевий теорії для аналізу соціології міста. Місто розглядається як єдиний об'єктний комплекс. Його головними ознаками є контингентність і контекстуальність. Автор аналізує місто як похідне стійких множин об’єктів і мереж відносин. Зміна складових, що утворюють місто, спричинює зміну всього об'єкта. У статті відзначено, що в сучасній урбаністиці виникає інший спосіб класифікації міст не за принципом географічного розташування, економічної структури, національної належності, а за системою формування мереж відносин. Автор аналізує систему лінгвістичної метафорики, яка застосовується для опису урбаністичного простору. Аналізуються проблеми метафори, коду і прочитання, сприйняття урбаністичного простору як тексту. Поняття «мова» і «текст» дозволяють утворити систему опису міста як складного феномену. В такому разі конструкти «модерн», «постмодерн», «метамодерн» представлені як система граматики й пунктуації для інтерпретації феномену міста. У статті наголошується на складності використання характеристик постмодерного і метамодерного міста для вітчизняних досліджень. Автор відзначає, що розвиток вітчизняного міста у ХХ ст. відбувався за сценарієм більш радикального модернізму. Внаслідок цього ми отримали пострадянське місто, що має інакшу раціональність, яка поєднується з модерністськими принципами архітектури та містобудування. У статті наводяться приклади семіотичного аналізу архітектурних об’єктів. Автор робить висновок, що ментальний образ міста реструктурує фізичний простір, перетворюючи його на персоніфіковану мережу відносин людського життя.
|
|---|