Історія оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні до суду в Україні (кін. XVІІІ – поч. ХХ ст.)

Стаття присвячена судовому контролю за нотаріальною діяльністю у часи австрійського та російського панування на українських землях (кін. XVІІІ – поч. ХХ ст.). Відзначається, що ХІХ ст. виступає знаменним періодом для вітчизняного нотаріату, оскільки саме в цей час він формується як самостійна ін...

Full description

Bibliographic Details
Main Author: M. V. Dzhuga
Format: Article
Language:English
Published: State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University». 2024-01-01
Series:Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право
Subjects:
Online Access:http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/296894
Description
Summary:Стаття присвячена судовому контролю за нотаріальною діяльністю у часи австрійського та російського панування на українських землях (кін. XVІІІ – поч. ХХ ст.). Відзначається, що ХІХ ст. виступає знаменним періодом для вітчизняного нотаріату, оскільки саме в цей час він формується як самостійна інституція в системі правоохоронних органів. На українських землях у складі Австрійської та Російської імперій були побудовані два типи нотаріату: латинський та державний. Унаслідок цього автор проводить порівняльно-правове дослідженнямеханізму оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні до суду в різних типах нотаріату, що були побудовані в Україні на ті часи. Стверджується, що російське нотаріальне законодавство базувалося на австрійському, зокрема австрійський Нотаріальний порядок 1855 року був покладений в основу російського Положення про нотаріальну частину 1866 року. Робиться висновок, що побудувати нотаріат латинського типу на Росії не вдалося із-за відсутності громадянського суспільства та передумов до його формування, а також бажання держави поставити під свій контроль органи нотаріату. З іншого боку, механізм судового контролю за діяльністю нотаріусів у двох імперіях був подібний. Нотаріус міг притягуватися до цивільної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності за невиконання свої обов’язків. Саме в рамках останньої розвивався інститут судового оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. Дисциплінарне провадження, яке вчиняли суди (у Австрії також нотаріальна палата як орган нотаріального самоврядування) щодо розгляду таких скарг здійснювалося за межами цивільного процесу, але можна було подавати позови про заперечення юридичної сили нотаріальних актів за правилами цивільної процедури. Подібне дозволяв як російський Статут цивільного судочинства 1864 р., так і австрійське Цивільне процесуальне уложення 1895 р.
ISSN:2307-3322
2664-6153