НЕОҐРАЙСІВСЬКІ ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО ГУМОРУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ЕМПІРИЧНИЙ СИНТЕЗ
Серед сучасних лінгвокогнітивних підходів до розкриття механізму породження гумору найбільш відомими є Теорія семантичного сценарію (Semantic Script Theory of Humour) та її удосконалена версія – Загальна теорія вербального гумору (General Theory of Verbal Humour), які об'єднуються навколо ідеї...
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | deu |
| Published: |
Taras Shevchenko National University of Kyiv
2023-03-01
|
| Series: | Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://philology-journal.com/index.php/journal/article/view/145 |
| Summary: | Серед сучасних лінгвокогнітивних підходів до розкриття механізму породження гумору найбільш відомими є Теорія семантичного сценарію (Semantic Script Theory of Humour) та її удосконалена версія – Загальна теорія вербального гумору (General Theory of Verbal Humour), які об'єднуються навколо ідеї фреймової/сценарної невідповідності інтерпретацій гумористичної ситуації. Дослідження присвячене одному з найбільш дискутованих лінгвопрагматичних напрямків, що ввійшов до складу Загальної теорії вербального гумору, так званій неоґрайсівській теорії Раскіна Аттардо. Вона полягає в тому, що жарти, а також інші форми комічного становлять несумлінний спосіб спілкування, який протиставляється моделі Ґрайса і відповідно керується іншим, гумористичним, кооперативним принципом. У ході аналізу поглядів цих авторів (Attardo & Raskin 1994; Attardo 1993, 2003, 2017) на не/дотримання кооперативних максим у гумористичному повідомленні було виділено зону продуктивної критики, а саме: недостатнє розрізнення понять"порушення" (violation) vs "ігнорування" (flout) кооперативної норми (Dynel 2008, 2013); відсутність належного інтересу до соціального контексту й емоційного фону комунікації, передбачуваного теорією релевантності й теорією ввічливості, і відповідно обмеженість комунікативної норми лише кооперативним принципом Ґрайса; відсутність критерів навмисного порушення комунікативних максим, необхідного для ідентифікації гумористичних імплікатур. Комічний ефект тим більше вірогідний, якщо в ході інтепретації адресат віднаходить повторне зневажання максими, а також можливе ігнорування інших норм. Тому до загальноприйнятого переліку максим Ґрайса пропонується віднести принцип ввічливості Ліча, який орієнтований зде-більшого не на змістовий аспект комунікації, а на соціальний: ставлення мовця до третіх осіб у статусно-рольовій ієрархії. Отримані результати теоретичної розвідки інтегруються в удосконалену модель інтерпретації гумору й ілюструються лінгвопрагматичним аналізом вербального жарту.
|
|---|---|
| ISSN: | 1728-2659 2709-8494 |