Прогнозування ризику розвитку післяопераційної злукової кишкової непрохідності в дітей
Післяопераційна злукова кишкова непрохідність (ПЗКН) у дітей – одне з найпоширеніших тяжких невідкладних захворювань в абдомінальній хірургії. Частота цієї патології сягає 6% у дітей, які перенесли оперативне втручання на органах черевної порожнини. До 60% усіх релапаротомій у дітей виконуються з пр...
| Main Authors: | , , , |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Group of Companies Med Expert, LLC, Kyev, Ukraine
2021-12-01
|
| Series: | Хірургія дитячого віку |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://psu.med-expert.com.ua/article/view/252155 |
| Summary: | Післяопераційна злукова кишкова непрохідність (ПЗКН) у дітей – одне з найпоширеніших тяжких невідкладних захворювань в абдомінальній хірургії. Частота цієї патології сягає 6% у дітей, які перенесли оперативне втручання на органах черевної порожнини. До 60% усіх релапаротомій у дітей виконуються з приводу ПЗКН, серед них 90% проводяться у перший рік після первинного хірургічного втручання. Найпоширенішою патологією в дітей, яка призводить до ПЗКН, є гострий апендицит, ускладнений перитонітом. Прогнозування і лікування ПЗКН у дітей на сьогодні є актуальною проблемою абдомінальної дитячої хірургії, що зумовлено її високою частотою, великою кількістю та високим відсотком рецидивів і релапаротомій, що призводять до суттєвого зниження якості життя хворих. Перитонеальні злуки є патологічним утворенням сполучної тканини в зоні хірургічного втручання. Важливу роль у надмірному розвитку сполучної тканини і формуванні злук черевної порожнини відіграє N-ацетилтрансфераза, оскільки фібриногенез сполучної тканини визначається генетично детермінованим поліморфізмом за фенотипом N-ацетилтрансферази. З огляду на її важливу роль у формуванні злук черевної порожнини сьогодні з’являються перспективніметоди прогнозування та препарати патогенетичної профілактики злукоутворення.
Мета – вивчити особливості клінічного перебігу поширеного апендикулярного перитоніту в дітей залежно від фенотипу ацетилювання (ФА) та прогностичну цінність визначення ФА в розвитку ПЗКН.
Матеріали та методи. Проведено обстеження та аналіз медичної документації 18 дітей, які лікувалися в клініці дитячої хірургії Івано-Франківського національного медичного університету з приводу поширеного апендикулярного перитоніту. Вік пацієнтів становив від 6 до 18 років. Серед обстежених хворих було 12 хлопчиків і 6 дівчат (2:1). Усім дітям виконано комплекс загальноприйнятих обстежень: оцінка анамнестичних та клінічних даних, лабораторні аналізи крові та сечі, рентгенологічне та ультразвукове обстеження органів черевної порожнини. Тип ацетилювання визначено в післяопераційному періоді за методом Пребстінга–Гаврилова в модифікації М. М. Анілової і Н. Ф. Толкачевської. Перебіг післяопераційного періоду виконано за такими параметрами: тривалість шлункового стазу, термін відновлення перистальтики, тривалість больового синдрому, тривалість лікування в стаціонарі. Також оцінено катамнестичні дані протягом 1–5 років: наявність симптомів злукової хвороби очеревини, наявність епізодів ПЗКН та релапаротомій з приводу ПЗКН. Залежно від встановленого типу ацетилювання хворих поділено на 2 групи: перша – діти з повільним типом ацетилювання (13 хворих, 72,2%), друга – діти зі швидким типом ацетилювання (5 хворих, 27,8%). Усім обстеженим дітям проведено традиційне лікування поширеного перитоніту, прийняте в клініці, та стандартні інтра- та післяопераційні методи профілактики злукоутворення. Антиадгезивні бар’єрні засоби для профілактики злукоутворення в обстежених дітей обох груп не застосовані.
Результати. Усі хворі обох груп одужали. Установлено, що в дітей з повільним типом ацетилювання післяопераційний перебіг був тяжчим порівняно з дітьми зі швидким типом (друга група). Середня тривалість шлункового стазу після операції у хворих першої групи становила 57,5±4,8 год, у дітей другої групи – 25,4±3,0 год. У хворих зі швидким типом ацетилювання відновлення перистальтики, що аускультується, відбувалося швидше – за 26,0±3,2 год після операції, у дітей першої групи – за 52,8±4,2 год. Середня тривалість больового синдрому була вищою в дітей першої групи (108,8±8,6 год), ніж у дітей другої групи (78,8±4,6 год). Сприятливіший перебіг післяопераційного періоду у хворих зі швидким типом ацетилювання зумовив і менший середній термін лікування у стаціонарі (10,5 доби), у дітей першої групи цей показник становив 12,9 доби. Ранні післяопераційні ускладнення в дітей другої групи не спостерігалися. У 2 дітей першої групи (15,4%) виникли ускладнення: в 1 дитини – рання ПЗКН, в іншої – нагноєння післяопераційної рани. У результаті вивчення катамнезу у хворих обох груп встановлено, що у 2 дітей з повільним типом ацетилювання були ознаки злукової хвороби очеревини (періодичний біль у животі, затримка дефекації та відходження газів, затримка евакуації контрасту при контрастному дослідженні травного тракту). В 1 із них діагностувалася ПЗКН, яку вдалося вилікувати консервативним шляхом. В 1 дитини цієї ж групи проводилася релапаротомія з приводу ранньої ПЗКН. У жодної дитини зі швидким типом ацетилювання не було проявів ПЗКН або злукової хвороби очеревини та релапаротомій. Отже, отримано попередні дані про істотне прогностичне значення визначення активності ферменту N-ацетилтрансферази, продукції гена NAT2, у визначенні ступеня ризику ПЗКН у хворих, оперованих із приводу поширеного перитоніту. У дітей з повільним типом ацетилювання ризик розвитку ПЗКН був значно вищим, ніж у дітей зі швидким типом ацетилювання, що відображає індивідуальну, генетично детерміновану схильність до надмірного злукоутворення. Це дає змогу сформувати групу високого ризику ПЗКН серед дітей, оперованих із приводу перитоніту. Таким хворим доцільно проводити повний комплекс профілактики злукоутворення, а в разі ПЗКН слід обов’язково використовувати інтраопераційно бар’єрні засоби профілактики рецидиву ПЗКН. Також відмічено, що в дітей зі швидким типом ацетилювання післяопераційний перебіг був суттєво кращим, ніж у хворих із повільним типом ацетилювання.
Висновки. Серед дітей, оперованих із приводу поширеного апендикулярного перитоніту, частіше зустрічаються діти з повільним типом ацетилювання. У групі дітей зі швидким типом ацетилювання, оперованих із приводу поширеного перитоніту, відмічається сприятливіший перебіг післяопераційного періоду (коротші терміни припинення шлункового стазу та відновлення перистальтики кишечника, зменшення тривалості больового синдрому, менша тривалість стаціонарного лікування). Встановлення типу ацетилювання шляхом визначення біохімічної активності ферменту N-ацетилтрансферази є перспективним методом діагностики генетичної схильності пацієнта до злукоутворення та ступеня ризику ПЗКН. Хворим із повільним типом ацетилювання доцільно проводити повний комплекс профілактики злукоутворення, а в разі виникнення ПЗКН слід обов’язково використовувати інтраопераційно бар’єрні засоби профілактики рецидиву ПЗКН.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків, дітей.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів. |
|---|---|
| ISSN: | 2304-0041 2521-1358 |