| Summary: | Стаття присвячена дослідженню міжнародного досвіду правового регулювання інклюзивної освіти. Основними Законами демократичних країн світу проголошено, що всі люди рівні у своїх правах. Ніхто не може бути дискримінованим за ознаками фізичного чи психічного становища особи. Право на освіту є одним із найголовніших, адже саме від того, на якому рівні воно забезпечується, залежить людський потенціал держави,без якого її розвиток неможливий. Цивілізовані країни вже давно усвідомили, що суспільство не є повноцінним, якщо його певна частина ізольована і не приймає у ньому активної участі. Тому вони створили таку систему освіти, яка включає осіб з особливими освітніми потребами до загальної системи освіти. Така форма навчання отримала назву інклюзивна освіта.
Головна ідея інклюзивної освіти полягає у підтвердженні цінності людської багатоманітності, що унеможливлює дискримінацію та відображає одну із ознак демократичного суспільства, зокрема, у сфері освіти. Інклюзивна освіта не запроваджена з метою зробити учнів однаковими. В широкому розумінні вона створена для забезпечення рівних можливостей усім дітям та надання однакових умінь та навичок для подальшого існування у суспільстві.
Проаналізовано міжнародні стандарти інклюзивної освіти, що впроваджуються ЮНЕСКО та ООН, які є головними ініціаторами прийняття нових положень щодо забезпечення прав осіб з ООП на рівні освітніх можливостей. Міжнародне законодавство визнає дітей з ООП повноцінними учасниками освітнього процесу, визначаючи при цьому новий підхід до організації навчання. Він базується на засадах доступності, безоплатності, обов’язковості, відсутності дискримінації та рівності.
В статті розглянуто досвід правового забезпечення права на освіту для дітей з ООП та функціонування інклюзивної освіти у таких зарубіжних країнах, як Італійська Республіка, Республіка Авcтрія, Королівство Швеція, Фінляндська Республіка, Королівство Норвегія.
|
|---|