| Summary: | У статті, на прикладах архівно-кримінальної справи Ганни Білорус, усноісторичних свідчень і офіційних джерел, проаналізовано виникнення психопатологічних змін у селянок унаслідок переживання ними довготривалої депривації. Ці зміни спричинили деформацію поведінки жінок і призвели до поширення її екстремальних проявів — порушення харчових табу, зокрема збільшення від початку 1933 р. випадків антропофагії і некрофагії. Однак селяни сприймали такі прояви по-різному: від співчутливого ставлення до засудження й самосудів. Ми виявили довготривалий вплив наслідків канібалізму на сільські громади, зокрема на психіку очевидців трагедії. Водночас визначено особливості репрезентації випадків канібалізму органами влади, адже вони мали політичний відтінок. Антропофаги фігурували в офіційних джерелах як маргінальні нетрудові елементи, представники ворожих соціальних груп (куркулів, одноосібників), шпигуни. На прикладі архівно-кримінальної справи Ганни Білорус продемонстровано, як звинувачення селянки у шпигунстві на користь Польщі й підозра в канібалізмі співвідносилися із загальним політичним контекстом 1932–1933 років, акцентуючись на «польській загрозі», ліквідації ДПУ «контрреволюційної мережі», пов’язаної нібито з польським головштабом.
|
|---|