МОВА VS ІДЕОЛОГІЯ В УКРАЇНІ XVI-XVII СТ.
Період XVI–XVII ст. – час найбільшої інтенсивності в Україні реформаційних рухів, які були як сприйняті із Заходу і частково зі Сходу, так і витворені на питомій основі. Реформаційні рухи в кожній країні набували свого специфічного змісту. В Україні сформувався такий тип суспільного руху, який був...
| Main Authors: | , |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | deu |
| Published: |
Taras Shevchenko National University of Kyiv
2023-03-01
|
| Series: | Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://philology-journal.com/index.php/journal/article/view/134 |
| Summary: | Період XVI–XVII ст. – час найбільшої інтенсивності в Україні реформаційних рухів, які були як сприйняті із Заходу і частково зі Сходу, так і витворені на питомій основі. Реформаційні рухи в кожній країні набували свого специфічного змісту. В Україні сформувався такий тип суспільного руху, який був властивий "північному Ренесансові", і така культура, яка виникла на цій основі: відродження середньовічної ментальності в поєднанні із засвоєнням деяких здобутків Ренесансу і Реформації із новими, специфічними бароковими явищами, які виникли як на ґрунті окресленого синтезу, так і цілком новими.
Цей складний період розвитку України О. Зілинський характеризує як добу найбільшого вимирання матеріальної субстанції нації і в той самий час як добу першої синтези її духовних сил. Окремі представники української аристократії докладали титанічних зусиль для розбудови української мови і культури, для розвою освіти та організації книгописних осередків та організації книгодрукування на теренах України.
Мовна строкатість України XVI–XVII ст. вражає і засвідчує про толерантність народу. Поширення набули українська (руська), церковнослов’янська (слов’янська), грецька, латинська, гебрайська та ідиш, вірменська, турецька, кипчацько-татарська, польська, німецька, угорська, італійська, французька та ін. Розподіл сфер впливу мов, на думку І. Фаріон, був таким: роль першої скрипки на правах державної і літературної мови посідала польська, на правах мови науки і судочинства – латинська, на правах священної і містичної мови – церковнослов’янська, а народна мова лише торувала дорогу у престижні сфери життя. Провідною тенденцією української літературно-писемної мови XVI ст. стало утвердження її на народній основі; до сер. XVI ст. книжна українська мова потіснила слов’яноруську навіть у жанрі конфесійної літератури.
Межі і сфери функціонування багатьох мов були зумовлені низкою чинників, серед яких найвагоміший – конфесійний. Перед українцем XVI-XVII ст. стояв складний вибір: яку з відомих йому мов ужити. Цей вибір зумовлюють юридичні, політичні, історичні, етнічні та інші чинники. Мовне питання перестає бути суто лінгвіcтичним питанням, а стає питанням політичним, соціальним і культурним.
|
|---|---|
| ISSN: | 1728-2659 2709-8494 |