| Summary: | Стаття присвячена доктринальному аналізу позицій Конституційного Суду України, викладених у Рішенні від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 та формулюванню пропозицій щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства в частині запровадження ефективних механізмів юридичного захисту особи, провадження щодо якої закривається на підставі п.4 ч.1 ст. 284 КПК України та практики його застосування.
Розглянуто низку теоретичних та практичних аспектів застосування п.4 ч.1 ст. 284 КПК України в світлі позицій, викладених у Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо презумпції невинуватості, зокрема: відповідності даного положення КПК України принципу презумпції невинуватості; розмежування різних підстав декриміналізації діяння; потенційних механізмів захисту прав особи, яка бажає бути реабілітованою. Автори відстоюють позицію, відповідно до якої декриміналізація діяння не є однорідною правовою процедурою і фактично має тягнути за собою різні правові наслідки. Відповідно, закриття кримінального провадження через декриміналізацію кримінального правопорушення Верховною Радою України – нереабілітуюча підстава закриття, а декриміналізація Конституційним Судом України – реабілітуюча, адже неконституційною визнається норма протягом всього часу її існування. Зазначено, що використане законодавцем у п.4 ч.1 ст. 284 КПК України формулювання «вчинене особою» не обов’язково вказує на причетність конкретної особи до кримінального правопорушення, а лише констатує обов’язкову наявність суб’єкта у будь-якому кримінальному правопорушенні.
Запропоновано напрями вдосконалення КПК України в частині впровадження ефективних засобів юридичного захисту особи, провадження щодо якої закривається у зв’язку із декриміналізацією діяння.
|
|---|