| Summary: | Метою статті є визначення особливостей співвідношення між підготовкою до військової служби та підготовкою до національного спротиву.
У статті з’ясовано, що повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України надзвичайно загострила питання підготовки громадян України до військової служби. Причини цього полягають у тому, що за умов правового режиму воєнного стану виникає необхідність у стислі строки укомплектувати військові формування мотивованим та підготовленим особовим складом.
Акцентовано увагу на різних аспектах розуміння сутності досліджуваних видів підготовки. Розуміння підготовки до національного спротиву базується перш за все на суб’єктних та цільових критеріях (тобто хто і з якою метою здійснює підготовку). У той же час підготовка до військової служби включає переважно структурні критерії (тобто які складові утворюють підготовку до військової служби). З’ясовано, що така категорія, як патріотичне виховання, фактично дублюється у двох наведених визначеннях.
Акцентовано увагу на тому, що територіальна оборона однозначно включає до себе несення військової служби у Силах територіальної оборони, а рух опору та підготовка громадян України до національного спротиву можуть здійснюватися як військовослужбовцями, так і цивільними особами.
У статті з’ясовано, що з огляду на міждисциплінарність проблеми підготовки до військової служби не можна не звернути увагу на галузевий характер правових норм, які її визначають. У сукупності галузевий характер відносин у досліджуваній сфері обумовлює відмінності між підготовкою до військової служби та підготовкою до національного спротиву.
Зроблено висновок, що підготовка до військової служби та підготовка до національного спротиву є нетотожними категоріями, які частково пересікаються. Спільним для них є компонент «підготовка до несення військової служби у складі Сил територіальної оборони», а також патріотичне виховання.
|
|---|