| Summary: | У статті проведено узагальнення підстав неконституційності у рішеннях Конституційного суду України у тому числі шляхом аналізу інституту конституційної скарги.
Мотивовано, що доктрина конституційності репрезентує ідею верховенства конституції над будь-якими іншими нормативними актами, виключає можливість прийняття чи застосування норм, які відповідають Конституції. Цей принцип є перевагою для забезпечення правової держави, дотримання законності та гарантування прав та свобод громадян, також виступає як механізм контролю за діями влади та забезпечення стабільності та надійності правової системи.
Сутність принципу конституційності репрезентовано у тому, що всі закони, нормативні акти та дії владних органів повинні відповідати нормам та принципам, закріпленим у конституції країни, оскільки остання є основним і важливим правовим актом, який встановлює рамки та принципи функціонування держави, обмежуючи дії влади та гарантуючи права та свободи громадян.
Неконституційність протлумачено як стан невідповідності положенням, принципам чи нормам, встановленим у конституції країни. Важлива юридична сутність визнання такого явища неконституційним - такі акти можуть бути анульовані, втратити чинність або потребувати внесення змін для відповідності конституційним нормам. Вказано, що поняття неконституційності важливе для забезпечення дотримання та захисту принципів та норм, закріплених у конституції, та гарантує статус ієрархічності системи законодавства у демократичній державі.
Узагальнено підстави, які використовує Конституційного суду України щодо визнання неконституційності деяких положень нормативно-правових актів у справах за конституційними скаргами: невиправдане позбавлення (обмеження) певного конституційного права; порушення принципу верховенства права, особливо в контексті відсутності юридичної визначеності в нормах закону.
Вказано, що принцип верховенства права накладає обов'язки на правотворчий орган установлювати чіткі, зрозумілі, однозначні та передбачати правове регулювання суспільних відносин, що є ключовим при забезпеченні стійкого правового становища кожної особи та для уникнення відмови від зобов'язань, які взяла на себе держава.
|
|---|