| Summary: | У статті проаналізовано жіночі образи в романі турецької письменниці Еліф Шафак як репрезентанти різних поглядів на фемінізм.
Авторка порушує питання емансипації жінки в аспекті мусульманської культури. Тому актуальність дослідження її прози полягає в можливості розширити гендерні студії, зокрема шляхом аналізу жіночих образів у романі «Три дочки Єви», який поки що не став об’єктом розгляду літературознавців.
Туреччину висвітлено як країну контрастів: з одного боку, це сучасна держава, в якій окремо існують світське й релігійне життя; з іншого — у ній залишаються стереотипні уявлення про другорядність жінки в родині та суспільстві. Роман «Три дочки Єви» є своєрідною галереєю жіночих образів, які втілюють різні форми сприйняття фемінізу. Мета цієї розвідки — дослідити їх крізь призму аксіологічної ідентичності. Твір побудовано на двох сюжетних лініях, які чергуються між собою. Перша — це реальний час дії — 2016 рік. Тут відбувається світський раут, на який головна героїня Назпері Налбантоглу (Пері) приїхала разом із дочкою та чоловіком. Друга сюжетна лінія — це спогади Пері про своє життя від дитинства й до навчання в Оксфорді, коли вона шукала себе, намагаючись з’ясувати свої релігійні переконання тощо.
Головна героїня репрезентує усвідомлену, але пасивну позицію щодо відстоювання жіночих прав. Сельма є прикладом відсутності переконань як таких. Мона гучно заявляє про свої феміністичні погляди, проте є скоріше теоретиком боротьби за права жінок. Ширін — практик фемінізму, оскільки втілює ці переконання в життя. У фіналі роману свободу від гендерних стереотипів знаходить Ширін. Погляди героїнь твору свідчать, що боротьба за права жінок має відбуватися передусім у повсякденному житті, тоді феміністичні переконання матимуть результат.
|
|---|