| Summary: | У статті представлено авторське бачення проблематики ресоціалізації засуджених як стратегічної цілі для кримінально-виконавчої системи, визначеною кримінально-виконавчою політикою держави. В процесі дослідження розглянуті дискусіні питання тлумачення таких дефініцій як: «політика», «антикримінальна політика», «кримінально-виконавча політика», «ресоціалізація засуджених».
В процесі дослідження акцентована увага на специфіку доктринального визначення багатогранного соціального явища - політики, що дозволило сформулювати авторський погляд на поняття антикримінальної політики. Автор пропонує розглядати його у якості практики уповноважених народом країни суб'єктів по виробленню генеральної лінії держави відносно впливу на злочинність, яка охоплює визначення основної концепції (стратегії) напрямів і засобів її реалізації, виділення для цього необхідних ресурсів та здійснення контролю і нагляду за впровадженням її у життя.
Спираючись на надане родове поняття та сучасні доктринальні позиції автором сформульовано розуміння кримінально-виконавчої політики у якості окремого виду антикримінальної політики, яка має свій прояв у діяльності уповноважених суб'єктів по визначенню стратегічних цілей, принципів функціонування, завдань для системи виконання та відбування покарань, засобів їх досягнення, а також здійснення контролю і нагляду за процесом впровадження у життя таких планів.
У подальшому, враховуючи результати наведеного аналізу норм законодавства, регулюючих розподіл повноважень державних органів в сфері формування внутрішньої політики, кримінально-виконавчу політику автор конкретизував як діяльність Верховної Ради України по визначенню стратегічних цілей, принципів функціонування, завдань для системи виконання та відбування покарань, засобів для їх досягнення, а також здійсненню парламентського контролю за процесом впровадження у життя таких планів.
Проведений розгляд нормативної сутності ре- соціалізації засуджених через призму наданого визначення кримінально-виконавчої політики дозволив виявити її роль, як стратегічного цільового орієнтиру для карального механізму держави. Подальший розгляд легального поняття ресоціалізації засуджених, закріпленого у кримінально-виконавчому законі, виявив факт представлення його змісту двозначними, а також взагалі такими, що не піддаються визначенню ознаками. Спираючись на результати дослідження автор наводить твердження про потенційну неможливість досягнення кримінально-виконавчою системою, які би умови для виправлення засуджених вона не створювала, своєї стратегічної цілі - ресоціалізації осіб, які відбувають покарання.
|
|---|