| Summary: | Осмислюються жанрові особливості письменницької автобіографії як однієї зі складових художньо-документального метажанру. Об’єктом дослідження послужили автобіографії шістдесятників, у творчості яких така генологічна конструкція локальна й наявна лише у спадщині В. Діденка, Б. Нечерди, Н. Світличної, В. Стуса та Григора Тютюнника. На відміну від великих епічних творів, що традиційно вважаються автобіографічними, власне автобіографія тяжіє до жанрових форм малих розмірів, створена від першої особи і в хронологічній послідовності висвітлює найважливіші віхи життєвого і творчого шляху письменника. В основі таких зразків – визначена схема, яка здебільшого використовується в канцелярському діловодстві. Письменницькі автобіографії пишуться за певним шаблоном, у них художні складники рівнем своєї інформативності поступаються перед документальним фактажем, але розкривають програмові життєві орієнтири й світоглядні переконання письменників. Вони позбавлені композиційної, фабульної і наративної однорідності, їм властива формозмістова та стильова розмаїтість.
|
|---|