| Summary: | Статтю присвячено аналізу творчості одного з найбільш неоднозначних режисерів сучасності, адже оцінювання його творчого доробку варіює від беззастережного прийняття й захвату до так само беззастережного відторгнення й навіть остраху. Автори намагалися, попри всю провокативність деяких епізодів, підважити надто квапливі судження, роздивитися у фільмах Ґаспара Ное ту естетичну й чуттєву їх сторону, яку назвали ефемерною сентиментальністю. Поворот до сентиментальності характерний для доби метамодернізму, після постмодерністської іронії й деконструкції, але він ефемерний у тому сенсі, що поверховий погляд може не вловити її. У глядача залишається лише непевне відчуття чи враження. Завданням цієї статті було його артикулювати. Опрацьовано 8 фільмів Ґаспара Ное (суцільна вибірка), які існують окремо, а не як новели у складі чогось іншого. До їх інтерпретації залучено, зокрема, інструментарій психоаналітичної теорії Жака Лакана, що видавався найбільш релевантним у цьому випадку.
|
|---|