| Summary: | У статті здійснено спробу з’ясувати, у який спосіб суспільна реакція на процеси руйнування культових об’єктів Харкова в період російської військової агресії відображається в українських інтернет-ЗМІ. Визначено, як релігійний характер об’єктів культурної спадщини впливає на сприйняття їхньої руйнації, як в цих умовах відбувається переосмислення значущості культових об’єктів, якою мірою характеристики руйнації культових об’єктів поєднують релігійні, етнонаціональні та інші конотації. Спираючись на теоретичні дослідження культурної пам’яті, які здійснила Аляйда Ассман, з’ясовано, під впливом яких чинників у ЗМІ актуалізуються окремі аспекти історії пошкоджених культових об’єктів. Відзначено, що, попри досить високий рівень секуляризації суспільства, у колективних уявленнях зберігається сприйняття храмів та інших релігійних споруд саме як сакральних об’єктів, руйнування яких є особливим блюзнірством. Мистецьке та історичне значення пошкоджених культових об’єктів у проаналізованих матеріалах актуалізується значно рідше. Це можна вважати проявом тих тенденцій, що описує Хосе Казанова в рамках теорії постсекуляризму. Визначено, що конкретна конфесійна належність пошкоджених культових споруд у матеріалах ЗМІ залишається радше на другому плані, що можна вважати певним проявом «стихійної релігійності», за якої сакральний характер культових об’єктів визнається, проте без серйозної рефлексії, усвідомлення конфесійних меж, регулярної зануреності в духовні практики. Крім того, у такий спосіб демонструється повага до вірян різних конфесій: особлива значущість культових об’єктів визнається, зважаючи передусім на їхнє значення для інших. Водночас вивчено вплив конфесійної належності культових об’єктів на характер згадок про їхні пошкодження в деяких українських ЗМІ.
|
|---|