Генеза, динаміка та сучасний стан наукового дискурсу з проблеми голоду 1921–1923 рр. в УСРР в українській історіографії
Мета статті – концептуальне осмислення ґенези, розвитку та сучасного стану наукової полеміки з проблеми голоду 1921–1923 рр. в українській історіографії на основі критичного аналізу історіографічних джерел. Наукова новизна публікації визначається аналізом концептуальних засад наукової спадщини украї...
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | Belarusian |
| Published: |
Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy
2022-12-01
|
| Series: | Український селянин |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://ukr-selianyn-ejournal.cdu.edu.ua/article/view/4792 |
| Summary: | Мета статті – концептуальне осмислення ґенези, розвитку та сучасного
стану наукової полеміки з проблеми голоду 1921–1923 рр. в українській історіографії на основі критичного аналізу історіографічних джерел.
Наукова новизна публікації визначається аналізом концептуальних засад наукової спадщини українських істориків з проблеми голоду 1921–1923 рр. в Україні.
Висновки. Дослідження голоду 1921–1923 рр. в українській історіографії започатковано північно-американськими істориками української діаспори в колоніальна-імперському
дискурсі, згідно з яким голод розглядався як наслідок колоніальної політики російського окупаційного уряду, спрямованої на грабунок ресурсів України і денаціоналізацію українців. На
основі такого методологічного підходу було сформовано концепцію зумовленості цього голоду «голодовою політикою» більшовиків, що мала на меті використання неврожаю для придушення повстанського руху українців. В 1950-х рр. для характеристики голоду 1921–1923
рр. було використано термін «штучний голод», який раніше використовувався як функціональний синонім Голодомору 1932–1933 рр. З 1980-х рр. ленінська «голодова політика» почала розглядатись як модель організації Й. Сталіним Голодомору 1932–1933 рр., а з 2020-х
рр. – як складник політики геноциду українців ленінсько-сталінським керівництвом.
Вітчизняна історіографія проблеми формувалася в межах совєтського історіографічного процесу. Засадничі принципи совєтської концепції голоду закладались у працях партійно-совєтських діячів початку 1920-х рр. на принципах марксистсько-ленінської методології.
Її класовий, партійний та імперський характер методологічно, фактологічно і тематично
обмежили дослідження історії голоду. Остаточно совєтській ідеологічний конструкт історії голоду був сформований російськими істориками в 1970-х рр. з окремих історичних міфологем. Він уявляв імперсько-колоніальний міф, який приховував справжню причину голоду
в УСРР – антиукраїнську колоніальну політику московського партійно-совєтського центру.
Совєтській міф голоду служив компонентом ідеологічного колоніалізму в Україні. Позитивні
зміни у вітчизняній історіографії намітились із другої половини 1980-х рр. Українські вчені
зробили спроби пошуку нових теоретико-концептуальних засад вивчення історії голоду.
Визначаючи концептуальні засади сучасної вітчизняної історіографії першого масового
штучного голоду в совєтській Україні, варто зауважити, що її розвиток розпочався в руслі
тоталітарної парадигми, тоді як імперсько-колоніальний дискурс певний час залишався на
маргінесі. Намагаючись вирватися з доволі механістичної схеми висвітлення совєтської історії, дослідники удавалися до методологічного досвіду зарубіжної західної історіографії.
Вони зробили чимало, щоб очистити історіографічний простір від імперсько-колоніальних
міфів російської історіографії. З 2000-х рр. історія першого голоду в совєтській Україні починає розглядатися і в дискурсі геноциду. Особливістю розвитку української історіографії
першого совєтського голоду в останній час стало поширення його тлумачення спочатку як
штучного або навмисно організованого, а з часом, на підставі виявлення раніше невідомих
фактів масового голоду в 1922–1923 рр. не тільки в офіційно голодуючих (південно-східних),
а й інших місцевостях – як «масового штучного». |
|---|---|
| ISSN: | 2413-8142 2788-5364 |