| Summary: | У 1961 році українсько-польсько-єврейський письменник Пьотр Равич видав друком свій дебютний роман «Кров неба». Написаний французькою мовою і опублікований видавництвом Gallimard, цей твір належить до так званої першої хвилі романів про Голокост, що виходили у Франції після Другої світової війни. «Кров неба» багато обговорювали після його виходу друком, а дослідники літератури Голокосту і досі часто посилаються на нього у своїх працях. Сам автор, утім, не був удостоєний такої великої уваги. Народившись у Львові в 1919 році в акультурованій польськомовній єврейській сім’ї, Пьотр Равич зумів пережити Другу світову війну та Голокост у в’язницях і концтаборах (Аушвіці й Ляйтмериці), а після її закінчення — емігрував до Парижа, де згодом розкрився як письменник.
У статті мова йде про період 1947–1982 років: від переїзду Пьотра Равича до Парижа і до його смерті. Акцент зроблено на середовищах, у яких перебував Равич та які впливали на нього і на його письмо. Особливу увагу приділено єврейським колам спілкування Равича й тому, наскільки досвід і спосіб пережиття Голокосту, як і довоєнне життя у Львові, вплинули на його стратегію формування нових ідентичностей після переїзду до Франції.
|
|---|