| Summary: | Ідентифіковано концептуальні основи, принципи, субстанціональну структуру «метафори зору» в інтелектуальному вимірі філософських концепцій, в яких актуалізується проблема «візуалізації» в науковому пізнанні, мисленні та навчанні. Розкриваються основні напрями аналізу метафоризації в історико-філософському розвитку з урахуванням смислів візуального досвіду, набутого вже античною міфологією, яка надавала особливого значення погляду, з апеляцією до візуального сприйняття крізь призму візуальних метафор. Застосовуючи логіко-дискурсивний підхід, виявлено і системно обґрунтовано низку важливих філософських метафор, які мають візуальну природу: «метафора зору», «метафора світла», «метафора дзеркала» та інших. Окреслено їх функції: ідіоматичну, стилістичну, евристичну, які доповнюють процес філософського пізнання в трансцендентному і трансцендентальному аспектах. Показано, що метафори в процесі пізнання можуть піднімати розуміння дійсності, тому вони не повинні сприйматися буквально. Розглянуто алегорію «Печери» Платона в контексті становлення пізнавальної здатності споглядання, яке виконує важливу роль в процесі освоєння «розумовим зором» реального світу. Для Платона і Арістотеля зорове сприйняття вперше постає як епістемологічна проблема, оскільки йдеться про основне джерело нашого знання про оточуючий людину світ. Приділено увагу поняттю «теорія», яке в античності означало різновид діяльності філософа – дивитися, тобто теоретизувати, що означало пізнавати і вчитися. Доведено, що «візуальність», яка вкорінена у філософії й описує філософську діяльність, постає способом філософського дослідження й асоціюється з філософським мисленням, основою творчого освоєння дійсності.
|
|---|