| Summary: | У статті йдеться про філософсько-практичні проблеми соціальної етики в контексті тенденції «реабілітації практичної філософії» та етизації філософського знання, спричинених переходом від філософії свідомості монологічно-егоцентричної парадигми індивіда до філософії комунікації як розвитку діалогічних комунікативних практик (дискурсів). Розглянуто соціально-історичні зміни, які зумовили новий контекст етичної рефлексії норм і цінностей. Встановлено важливість лінгвістично-герменевтично-прагматично-семіотичного повороту у філософії для конституювання змістового поля соціальної етики, цінності і норми якої імплементуються у соціальних інституціях сучасного інформаційного суспільства. Підкреслено провідну роль комунікації як способу обговорення й обґрунтування значущості цінностей і норм спільного життя та їхнє поширення у повсякденні практики в аспекті розгортання інтерсуб’єктивних зв’язків. Зауважені складності імплементації етичних норм у різноманітні форми соціальності, що потребує розширення застосування прикладних етик. Виявлено функціональний аспект соціальної етики на методологічних засадах принципу універсальної взаємності. Артикульовано, що порозуміння акторів соціальної дії досягається через усвідомлення основних цінностей свободи, справедливості, солідарності, толерантності. Обгрунтовано, що етичний принцип універсальної взаємності як регулятивний чинник людської дії, може ефективно функціонувати за умов конкретних соціальних (дискурсивних) практик, структурними елементами яких постають індивід як учасник інтесуб’єктивної форми життя, і мова як інструмент презентації індивіда з метою порозуміння.
|
|---|