Право на вільний розвиток особистості як прояв зв’язку гідності та свободи людини
Конституційне визнання цінності людини, як домінуючої в ієрархії соціальних, максимально активізує увесь потенціал позитивного права для її забезпечення, зокрема механізм загальнодозвільного типу юридичного регулювання, який сутнісно презюмує свободу, а відтак – втілення ідеалу вільної людської осо...
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University».
2023-06-01
|
| Series: | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/282604 |
| Summary: | Конституційне визнання цінності людини, як домінуючої в ієрархії соціальних, максимально активізує увесь потенціал позитивного права для її забезпечення, зокрема механізм загальнодозвільного типу юридичного регулювання, який сутнісно презюмує свободу, а відтак – втілення ідеалу вільної людської особистості. Специфіка такого регулювання виявляється в процесі його соціально-змістовної характеристики, а саме, виокремлення сфери та меж. Відповідно з’ясовано, що розвиток загальнодозвільної ідеї у ХХ столітті змістився у площину «визнання цінності людської гідності», тому дослідження свободи у її взаємозв’язку з людською гідністю формує перше наближене уявлення про предметну сферу дії загального дозволу (як основи відповідного регулювання). Встановлено, що нормативне (міжнародне, національне) та доктринальне обґрунтування такого зв’язку відбувається на рівні цінностей та окремих самостійних прав. Також доведено, що найбільш наочно цей зв’язок простежується у праві на вільний розвиток особистості, яке стає своєрідним «перетином», основною точкою «стикування» гідності і свободи.
Досліджено національне визнання цього права в конституціях різних держав, зокрема в якості: цілей держави; найвищих цінностей; основи політичного ладу і соціального миру; самостійного права особи, у тому числі, в системі інших особистих прав. Виявлено особливості його інтерпретації в німецькій юриспруденції, як «неназваного», «незалежного основоположного права на свободу», що набуло свого розвитку у двох аспектах: а) загального права особистості – її «всеосяжного захисту» від державних і приватних втручань, «підсилення» (додаткової) гарантії людської гідності (що слугувало формуванню своєрідної правозахисної методології – «теорії сфер»). Його природа аналізується під кутом зору «сутності (ядра) людської особистості» і її складників: людської гідності, основоположного права на інформаційне самовизначення, права на життя та фізичну недоторканність; б) загальної свободи дій, чим розширено сферу захисту свободи, яка не охоплена спеціальними конституційними правами.
З’ясовано, що міжнародне закріплення цього права відбулося із розширенням його змісту за рахунок суб’єктного складу – права народу на самовизначення.
Проаналізовно конституційну практику визнання права на вільний розвиток особистості в Україні і презюмовано, що воно проектує базову сферу загальнодозвільного типу юридичного регулювання.
|
|---|---|
| ISSN: | 2307-3322 2664-6153 |