| Summary: | Стаття присвячена проблемі напрямків дії в часі рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними положень нормативно-правових актів, зокрема питанню ретроактивності зазначених рішень. З точки зору правової доктрини проаналізовано законодавство та практику КСУ та вищих судів України. Зокрема досліджено загальну установку судів на неретроактивність рішень КСУ з нормоконтролю та винятки з неї. Особлива увага приділена усталеній правовій позиції судів, відповідно до якої ст. 152 Конституції України розтлумачено як таку, що унеможливлює ретроактивність зазначених рішень КСУ. Відзначено фундаментальні недоліки цієї позиції, яка своєю категоричністю суперечить низці засадничих правових вимог. Відзначено її помилковість з точки зору догми права та техніки аргументації. Наголошено на необхідності гнучкішого підходу до визначення напрямків дії в часі рішень КСУ, за якого їхня ретроактивність є можливою і в багатьох випадках необхідною. Зроблено висновок про те, що чинне право переважно не забороняє ретроактивність рішень КСУ
|
|---|