| Summary: | Незвичайне явище, помічене в другій половині XX ст. Дж. Остіном, Р. Шехнером, В. Тернером і назване тепер перформансом у різних наукових спрямуваннях, можна порівняти з пульсуючим протуберанцем, сонячним зайчиком чи водою. Адже щоразу, «спійманий», він залишає по собі абсолют но новітню форму, новий вид у мистецтві чи жанрове утворення. Кудись зникаючи, розчиняючись і стабілізуючись у культурі, з’являється згодом зовсім в іншому місці в інший час у непередбачуваний спосіб (це і є його головна особливість), знову в невизначеній іпостасі. Навіть запозичена з англійської його назва залишає поле для роздумів: це вже не вистава, але й не показ/демонстрація, не продуктивність/ефективність, але рушійна сила. Так, він проявляється в інклюзії в культурі й креативності людей з синдромом Дауна, у витівках О. Ляшка та інших політиків, сучасних новоутвореннях спортивного та віртуального характеру тощо. Уможлививши нове, перформанс водночас не є чимось новим у культурі, але важливо, що саме в цьому явищі синтезуються новітні технології з традиційним мистецтвом та й із самим життям. Завдяки відсутності будь-якої лінії розмежування з щоденною креативністю, самодіяльною творчістю й утвореною а́кторами особливою реальністю, перформанс спроможний викликати потужні емоційні стани й відчуття взаємозв’язку людей у суспільстві. Таке явище потребує ретельного вивчення, оскільки може поставати у вигляді зручної форми для маніпуляції, насилля й недбалого ставлення до людської гідності, здоров’я чи життя. Ця форма творчості не підпорядкована жодному прогнозу, контролю та є складною для впізнаваності навіть фахівцям. Розчиняючись у нових медіа та долаючи межі окремих дисциплін, така форма творчості залишається малозрозумілою, кожен може інтерпретувати її у свій спосіб. Проте саме широкий потенціал цього інтердисциплінарного та інтермедіального культурного явища дає змогу віднайти приховані закономірності та складники проявів його існування в сучасному світі.
|
|---|