| Summary: | У статті дається визначення праву на мир в контексті третього покоління прав людини, тобто прав, суб'єктом реалізації яких є суспільство в цілому. Визначається, що право на мир — це міжнародне колективне право, яке ґрунтується на забезпеченні передумов для безпечного, стабільного та гідного життя людських суспільств подалі від небезпек і лиха воєн, а також наслідків і небезпек збройних конфліктів, у світлі основних вимог, які випливають з ідеї забезпечення досягнення безпеки прав людини, відмови від насильства, досягнення розвитку, захисту довкілля та інші елементи, які не можуть бути відокремлені від права на мир.
Автором наведено перелік ознак права на мир як права третього покоління, а саме: міжнародний характер організації, колективність, охорона з боку приписів міжнародного права, субсидіарність у порівнянні з правами інших поколінь.
Визначається сутнісні характеристики права на мир, зокрема взаємопов'язаність миру з іншими фундаментальними правами людини, а також пов'язаність усіх держав в аспекті забезпечення права на мир. Автором доводиться теза про те, що право на мир є обов'язком для усіх держав, адже наявність конфлікту між двома сторонами детермінує порушення спокою та стабільності за межами кордонів конфліктуючих сторін.
Дається характеристика засобам забезпечення права на мир та заходам, які здійснюються Організацією Об'єднаних Націй для пітримання та утвердження миру та безпеки, тобто ефективним та колективним заходам для запобігання та усунення загроз миру, досягнення мирними засобами та відповідно до принципів справедливості і міжнародного права. Надано характеристику миротворчим операціям та моніторинговим місіям, останні з яких мали місце для врегулювання між Україною та Російською Федерацією.
|
|---|