| Summary: | У статті досліджено статистику Офісу Генерального прокурора, Української Гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи щодо розслідування міжнародних воєнних злочинів. Проаналізовано соціологічне опитування працівників НПУ, прокуратури, адвокатів та потерпілих від воєнних злочинів, за результатами окреслено проблемні питання, які перешкоджають ефективному розслідуванню міжнародних злочинів. З'ясовано, що юрисдикція МКС щодо розслідування найбільш тяжких міжнародних злочинів поділяється на: суб'єктну, територіальну, універсальну, часову та предметну. Предметна юрисдикція МКС поширюється на злочини геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочини агресії. Досліджено національну систему розслідування злочинів починаючи з 2014. Теоретично обґрунтовано, що ключовим завданням наразі є документування наслідків збройного вторгнення - у посиленому режимі, з метою забезпечення як національних, так і міжнародних судових інституцій достатніми доказами, одночасно працюють Офіс генпрокуратури, СБУ, НПУ, Національна гвардія України, інші правоохоронні структури. Окреслено проблематику щодо забезпечення безпеки при зборі інформації працівниками правоохоронної сфери, а також іншими особами, які залучаються до процесу передачі інформації, доказів, свідчень тощо, адже всі ці процеси, як правило, відбуваються в зоні бойових дій чи на прилеглих територіях. Зроблено висновок, що з метою покращення ефективності розслідування міжнародних злочинів в Україні необхідно якнайшвидше запровадити: чітку політику щодо національної системи переслідування за міжнародні злочини; ефективну координацію як національних, так і міжнародних органів досудового розслідування; швидкий обмін інформацією; узагальнену електронну базу документування з доступом як прокурорів, так і слідчих.
|
|---|