| Summary: | У статті розглянуто конструювання і розширення обсягу категорії суб’єктивності у працях Сьорена К’єркегора. Поняття суб’єктивності не має чіткого визначення в доробку філософа, однак на основі роздумів дескриптивного характеру можна навести приблизну дефініцію, за якою суб’єктивність є індивідуальним тривалим діалогом певної особи зі своєю власною свідомістю задля пізнання граничної істини (Бога як абсолюту в собі). Данський філософ звертається до зазначеної категорії для виведення особистості, як сингулярності, в центр філософської думки, чим ознаменовує поворот до некласичної раціональної течії у філософії другої половини ХІХ ст. Працюючи на межі літератури та філософії, К’єркегор вдається до множинного авторства шляхом розщеплення нараторів своїх текстів, що дає йому змогу залучити кілька точок зору на одну і ту ж проблему. Новаторський підхід Сьорена К’єркегора до пояснення того, як суб’єктивність функціонує в міжособистісному вимірі, спирається на методологію «наймудрішого з усіх живих» — давньогрецького філософа Сократа. Серед іншого, К’єркегор інкорпорує поняття іронії, апорії, майєвтики та використовує їх як валідні інструменти для пошуку істини.
|
|---|