| Summary: | Об‘єктом дослідження є поетичний перформанс як продуктивний метод актуалізації поезії, що дозволяє створити широкий спектр індивідуальних інтерпретацій одного вірша через унікальний особистий досвід митця-перформера. Поетичний перформанс — це перформанс, у якому домінують поетичні засоби (письмові та/або усні слова). Претекст для поетичних виступів необов’язковий, оскільки поетичний текст може бути створений під час поетичного виступу ex nihilo. Натомість усі перфоманси, засновані на поезії, мають претексти, які використовуються як відправні точки. Проте використання самої поезії під час виступу не є обов’язковим. Проблема дослідження полягає в осмисленні точок дотику між поетичним перформансом і перформансом, заснованим на поезії. Мета статті — проаналізувати актуалізацію поезії Лесі Українки засобами сучасного перформансу. Для досягнення мети використано інтертекстуальний та інтермедіальний методи дослідження.
Результати дослідження. Два розглянутих у дослідженні сучасні перформанси українських митців (перформанс «Без назви» (2014) Ярини Шумської та відеоперформанс «Contra Spem Spero!» (2020) Ксенії Кисиличин) мають спільний претекст (вірш «Contra spem spero!» Лесі Українки), але створюють різні смислові поля. Ці перформанси не лише підкреслюють помітність і важливість претексту, а й виокремлюють певні його рядки та образи як найбільш актуальні для певного часу (і для певного митця-перформера), ті частини оригінального тексту, які сучасні митці обирають для власного (фізичного) «проживання» й переосмислення за посередництвом медій мистецтва перформансу. Зв’язок між претекстом і перформансом не зникає, навіть якщо на перший погляд він може здатися розмитим. Це дає можливість глядачеві створити несподівані асоціації та інтерпретації як перформансу, так і претексту, розширити межі інтерпретаційного поля тексту, поглянути на нього під іншим кутом.
|
|---|