Толерантність і критичність: нетолерантність до хиби
Толерантність має межі. Толерантність – це ставлення щодо визнання іншого рівним, але відмінним. Якщо ми не можемо відрізнити хибне від відмінного, ми можемо отримати псевдотолерантність. Щоб зробити таке розрізнення, ми маємо супроводжувати толерантність критичною оцінкою. Наприклад, якщо умови фун...
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Academy of Cognitive and Natural Sciences
2022-12-01
|
| Series: | Актуальні проблеми духовності |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://journal.kdpu.edu.ua/apd/article/view/7634 |
| Summary: | Толерантність має межі. Толерантність – це ставлення щодо визнання іншого рівним, але відмінним. Якщо ми не можемо відрізнити хибне від відмінного, ми можемо отримати псевдотолерантність. Щоб зробити таке розрізнення, ми маємо супроводжувати толерантність критичною оцінкою. Наприклад, якщо умови функціонування толерантності порушуються, а відповідне ставлення до суспільних практик продовжує називатися толерантністю, ми можемо отримати безмежну толерантність, яка застосовується до будь-чого. Така псевдотолерантність ґрунтується на байдужості чи некомпетентності, а не на критичній оцінці. Трапляється також вимушена толерантність, для якої немає жодних інших причин, окрім примусу. Ці випадки не є толерантністю, хоча вони називаються тим самим терміном і можуть застосовуватися в схожих ситуаціях.
Толерантність підтримує норму. Толерантність як соціальне явище має неочевидний наслідок – вона змінює статус толерованого явища, підіймаючи його до рівня соціального сприйняття, а потім і схвалення. Толерантність санкціонує толероване явище як допустиме відмінне інше, яке не можна критикувати і яке можна прийняти. При псевдотолерантності існує небезпека того, що деякі явища будуть безпідставно сприйняті як соціально прийнятні. Проте такі явища безпосередньо руйнують середовище толерантності. Наприклад: виправдане насильство або нешкідлива брехня.
Не все підлягає толеруванню. Існують певні соціальні практики, які не можна терпіти, тому що вони не інші чи відмінні, а хибні чи небезпечні. Питання можливості толерантності до соціальних практик вимагає використання критичного мислення для пошуку та застосування відповідних критеріїв. Не можна терпіти фейки, брехню та дезінформацію, оскільки вони руйнують умови толерантності в епістемологічному співтоваристві. Вони створюють такі епістемічні альтернативи, які не можна відкинути, а їхня непозбувна наявність знижує когнітивний статус знання в цілому, спричиняючи тим самим деградацію епістемічного середовища. Щоб зберегти можливість бути толерантними, ми повинні турбуватися про те, як ми можемо підтримати середовище, в якому ми можемо бути толерантними. Так само, щоб мати можливість здобувати знання, ми повинні дбати про епістемічне середовище, в якому ми можемо це продуктивно робити.
|
|---|---|
| ISSN: | 2076-7382 2522-4786 |