| Summary: | У статті проаналізовано малу прозу О. Кониського з погляду функціонування в ній іронії. С. К’єркегор метафорично порівнював її з божественним безумством, яка, як розбуялий Тамерлан, не залишає каменю на камені, адже в «іронії негативність бере гору над позитивністю, свобода — над необхідністю». У сучасному літературознавстві іронія розглядається, з одного боку, як естетична категорія, характерна риса якої полягає у відсутності настанови розсмішити реципієнта; ідеться про авторське сприйняття дійсності («іронічний смисл» за С. Походнею). З іншого — як стилістична фігура (троп), в основі якої лежить інакомовлення і яка розкриває потенціал авторського стилю. Проте в обох випадках для розуміння справжнього сенсу іронічного висловлювання необхідна наявність контексту, який є його основним семантичним тлом. У низці творів О. Кониського іронія служить засобом увиразнення певних рис характеру й поведінки персонажа і виражається за допомогою епітетів, порівнянь, метафор. Рідше вона стає сюжетотвірним чинником, як в оповіданні «І ми — люде!» Предмет дослідження — іронія як двопланове висловлювання, для розуміння прихованого змісту якого першорядного значення набуває контекст. Об’єкт літературознавчого аналізу — мала проза О. Кониського, що досі не розглядалась у цьому аспекті, власне, цим і зумовлена новизна дослідження. Мета статті полягає у з’ясуванні місця та ролі іронії в малій прозі письменника. Окреслена мета передбачає вирішення таких завдань: простежити появу іронії в малій прозі письменника; виявити залежність форми іронічного висловлювання від авторської позиції, його ставлення до дійсності; з’ясувати вплив авторського іронічного підходу на формозмістові риси твору. У результаті проведеного аналізу шляхом залучення підходів біографічного, історико-літературного, емпіричного методів дослідження вдалося з’ясувати: попри те, що іронія не є домінантною рисою світогляду О. Кониського, у його малій прозі виокремлюються твори, у яких наявна текстуальна іронія, що близька до метафори.
|
|---|